Вітаю Вас Гість | RSS

Субота, 18.11.2017, 18:38

Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [147]
Пошук
Наше опитування
За кого голосувати на найближчих виборах?
Всього відповідей: 9
Міні-чат
Друзі сайту
Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Битва за Переяслав
Битва за Переяслав
Історія з призначенням П.Довгошиї на посаду генерального директора НІЕЗ «Переяслав” як відомо, розпочалася ще у 2008 році. Саме тоді, він був призначений перший раз на цю посаду. Та побув він ним усього один день. Завдяки спротиву колективу, депутатів міської ради, громадськості міста Переяслава. Звідки ж виникла ця кандидатура.

У цій всій історії з призначенням у 2008, а потім у 2010 є один нь’юанс. Як відомо Довгошия займав до того посаду заступника міського голови, з якої його було звільнено. На посаду генерального директора заповідника його рекомендувала В.Ульянченко, яка у 2008 році займала посаду голови Київської облдержадміністрації. Завдячує Довгошия цьому призначенню своєму другу Ю. Головку, який проживає спільно з сестрою В.Ульянченко. Саме через нього він і отримав цю посаду. Після скандального звільнення та оголошення конкурсу на посаду генерального директора НІЕЗ «Переяслав” Довгошия не залишив інтересу до того щоб стати директором заповідника. Чому? Можна тільки припустити, що за це ним було заплачено хабар. Під час конкурсу в якому взяло участь 6 осіб у тому числі і П. Довгошия виникли певні дискусії щодо майбутньої кандидатури на посаду генерального директора цього заповідника. Більшість членів конкурсної комісії схилялася до думки, що варто призначити на цю посаду вченого секретаря цього ж заповідника, який теж приймав участь у конкурсі В. Ткаченка. Іншої думки були представники Облдержадміністрації, які теж були членами конкурсної комісії: В. Романчишин – начальник відділу культури області та заступник голови облдержадміністрації В. Ярема. Саме між цими двома та представником Держкультурспадщини Я.Діхтяром завелась запекла суперечка щодо призначення Довгошиї на цю посаду. Представники облдержадміністрації доказували, що тільки Довгошия має зайняти цю посаду, бо його рекомендує В. Ульянченко.

На що Я. Діхтяр не погодився, тому конкурс виграв В. Ткаченко. Але не все так виявилося просто. В. Вовкун який на той час був міністром культури бачачи як розгортається справа і після певних консультацій вирішує не призначати В. Ткаченка на цю посаду, хоча він мав повне право, адже посада була вакантною після того як її звільнив М. Сікорський. Тому, В. Вовкун замість того щоб призначити В. Ткаченка генеральним директором, видає наказ про призначення його в. о. генерального директора. Чому, та тому, що на призначення Ткаченка не дала згоди облдержадміністрація, яке потрібно було для такої процедури. Людина почала працювати в складних умовах.

На нього постійно писали доноси, практично не давали працювати, інколи йому просто дзвонили і казали, що ви багато собі дозволяєте, якщо когось він турбував, одночасно нагадуючи що він все-таки в. о., а не генеральний директор. Та попри все заповідник почав працювати, проводити ремонтно-реставраційні роботи, займатись видавничою справою, зріс потік туристів і фінансові надходження. За звітом який надійшов у Міністерство, у 2009 році, заповідник на чолі із В. Ткаченком заробив більше 1 млн. грн. Це був третій показник по Міністерству серед таких закладів культури.

Сам В. Ткаченко неодноразово мав розмову із В. Вовкуном щодо його призначення на посаду генерального директора та, у Василя Володимировича постійно були відмовки, то не на часі, то потерпіть скоро призначимо і так майже два роки. Правда, одного разу він відкрито сказав Ткаченку, що не може його призначити на цю посаду, бо завтра ж буде звільнений з посади міністра. Причина цього виявилась у тому, що на той момент В. Ульянченко займала вже посаду голови Адміністрації Президента Ющенка.

Як відомо після того, як Довгошия не був призначений посаду генерального директора через конкурс, він благополучно посів місце керівника обласного відділу кіно-відеомережі. І благополучно просидів там до травня 2010 р. Зрозуміло ж, що посів він його за сприяння тої ж В. Ульянченко.

Після виборів Президента України, у лютому 2010 року, В.Вовкун визвав до себе Ткаченка, а це відбулося після того як В.Ульянченко вже звільнилась із посади голови Адміністрації Президента та запропонував йому підписати контракт. Правда і тут не обійшлося без курйозу. Коли погоджували призначення В Ткаченка на цю посаду, В. Романчишин включив в умови контракту випробувальний термін для нього – два місяці з дня підписання Наказу про призначення, бо інакше область не дасть погодження на його призначення. Все це у подальшому зіграє негативну роль для самого Ткаченка. Та людина пішла на це, бачачи весь цей негативний момент, із одним бажанням працювати. Хоча його попереджали, що можуть звільнити.

Із призначенням нового міністра В. Кулиняка почався тиск на Ткаченка. Першим було те, що міністр підписав Наказ про передачу в спільне користування приміщення Михайлівської церкви. За яким вимагалося термінове звільнення частини приміщення від експонатів музею одягу. Дуже на це наполягала заступник голови Держкультурспадшини М.Громовва та В. Романчишин від області, які курирували це питання, одночасно нагадуючи В.Ткаченку, що він на випробувальному терміні. Не залишивсь осторонь такого тиску і новий очільник обласної культури І. Осипенко (нині заарештований і засуджений за хабарництво). Остання його розмова із Ткаченком, стосувалася передачі дзвону із заповідника у використання конфесії московського патріархату, що перебуває у Михайлівській церкві. Начальник обласної культури наполягав про його передачу без відповідної документації. У відповідь В. Ткаченко заявив, що без Наказу міністра він нічого передавати не буде. На що той сказав, що все зрозуміло. Після чого зробив телефонний дзвінок М. Кулиняку з пропозицією зняти з посади В.Ткаченка.

До зняття В.Ткаченка з посади долучилися і члени так званої музейної ради, які підписали листа до прем’єр-міністра, про те, що він ділить землю військової частини, яка до речі, не належить заповіднику, з метою роздати і запропонували на його місце того ж П. Довгошию. Насправді В. Ткаченко аж ніяк не міг впливати на ці речі, бо земля військового містечка і до цього часу належить Міністерству оборони – тобто державі. Фактично представники музейної ради підписалися за звільнення В. Ткаченка з посади генерального директора, тим самим залишивши людину без роботи, бо повернутись на будь-яку посаду у Заповідник йому було відмовлено.

11 травня 2010 року закінчувався випробувальний термін В. Ткаченка. У цей день о 13.00 йому подзвонив заступник голови Держкультурспадщини Я. Діхтяр, який на той час виконував обов’язки голови, з вимогою надати звіт, що ним зроблено за ці два місяці. При чому він вимагав надіслати його факсом на телефон Держслужби, щоб він його прочитав. Хоча насправді на той момент Я. Діхтяр перебував у міністерстві і вирішував питання зняття Ткаченка з посади і призначення П. Довгошиї. Щоб закінчити історію з призначенням останнього на посаду генерального директора заповідника, необхідно сказати і таке. З останнього місця роботи, тобто з посади керівника облкіно-відеомережі він звільнився 6 травня 2010 р., тобто завчасно, знаючи що його буде призначено на цю посаду.

А що ж Ткаченко? Йому 11 травня факсом надійшов наказ міністра про його звільнення з посади. Ніхто його звіту не вивчав і не питав про виконану роботу. Наказ підписав А. Богомолов, який навіть не забажав зустрітися з Ткаченком після звільнення та отримання ним трудової книжки. Фактично його викинули на вулицю, не запропонувавши ніякого місця роботи.

Далі хотілось би висловити свої думки, щодо звільнення у 2012 році інших директорів заповідників. Перш за все М. Громова, досить одіозна фігура. Керуючи заповідником у Лаврі умудрилася у кінці, а саме у 20 числах грудня чи то 2010 р., чи то 2011 р. провести тендер на суму більше 30 млн. грн. на виконання ремонтно-реставраційних робіт у одного виконавця, фактично закрита процедура. Роботи виграла така собі фірма «Уютний дом», до якої якщо ми не помиляємось, має певне відношення її чоловік. Очевидно це і стало причиною її звільнення з посади гендиректора. Поясню чому? Справа в тому, що зазвичай від суми виділеної на такі роботи директор робить відкат у межах 10-40% . Після того, як відповідну суму було повернуто, її було призначено на посаду генерального директора заповідника «Биківнянскі могили» і в одному з інтерв’ю Громова заявила, що на Заповідник, на будівельні роботи буде виділено більше 100 млн. грн.

Відносно звільнення Н.Куковальської, то можу тільки припустити, що її змістили із–за того, що всі гроші отримані на реставрацію царських врат Софіївського собору вона таки витратила за призначенням, а там теж чимала сума, з неї вона не зробила відкат. Не робив цих відкатів і В.Ткаченко коли йому виділялися кошти на ремонтно-реставраційні роботи. Йому ж, також було сказано, що варто було їх робити, то може б і призначили директором набагато раніше, та він відмовився.

Самим цікавим фактом є те чому не звільняють П. Довгошию за всі його зловживання, звільнення людей, водіння службового автомобіля в п’яному вигляді. Висловлю і на це свю думку. Для цього необхідно повернутись до жовтня 2010 року. Саме тоді із експозиції Археологічного музею заповідника було викрадено унікальний експонат скіфський лутерій, який за оцінками може коштувати від 400 тис. до 1 млн. грн. Як це могло трапитись і як з цим пов’язаний П. Довгошия.

Висловлю думку, що Довгошиї необхідно було віддячити своїм новим доброзичливцям за призначення на посаду. Для цього було вибрано лутерій. Зазвичай напередодні група осіб уважно вивчає експозицію, місце розташування експонату і таке інше у супроводі директора. Потім знову таки група осіб на декількох машинах розігрує такий сценарій викрадення. Спочатку спрацьовує сигналізація в одному місці подалі від музею. Підрозділ служби охорони виїжджає на цей сигнал, а їх супроводжує одна із машин. Після прибуття підрозділу на місце спрацювання, тут же спрацьовує сигналізація в іншому, більш віддаленому місці міста. Зрозуміло, що частина підрозділу сідає і їде на нове місце. І коли приїжджає, тут же спрацьовує сигналізація в музеї, та до нього вже далеко, а тому група не встигає. А в цей час, інша група зловмисників викрадає експонат. Такі сценарії викрадення експонатів з музеїв є типовим явищем, особливо там де немає належної охорони.

Як відомо підрозділ охорони дзвонив до директора Довгошиї та його телефон мовчав. Чому? Можна тільки здогадуватись. Зрозуміло, що й дома його не було. Таким чином він схоже розрахувався за своє призначення. Сьогодні як я розумію Довгошия возить хабар міністру за іншою схемою. Наприклад, маючи групу довірених осіб у заповіднику, він їм щомісячно виплачує відповідну суму премії, а потім довірена особа (касир) збирає ці кошти назад, і працівники раді, бо їм враховується при нарахуванні- перерахуванні пенсії значні суми і директор який має що відвести у міністерство. Можливо не сам, можливо через представника Держкультурспадщини, того ж А. Гу... Таким чином, схема працює безвідмовно і начебто без порушень на перший погляд. Безумовно, що всі його діяння, прикриваються кимось у місцевій прокуратурі. Можливо, хтось із родичів працівників прокуратури працює в заповіднику і за такою ж схемою отримує хабар та прикриває його порушення.

Варто сказати правду і про те, чому так масово звільняють наукових працівників. От представте собі, у державі більше 500 державних музеїв у яких працює велика кількість науковців і всі вони претендують на відповідну пенсію, яка в загальній сумі є значною. Політика скорочення штату наукових працівників у музейних закладах є давно відомою для кола осіб і таким чином зменшити навантаження на бюджет, що і виконується сьогоднішнім Міністром культури М. Кулиняком.

І на останок, прикро коли відбувається таке з провідними заповідниками, музеями. Не для того вони створювалися роками, десятиліттями, щоб при невмілому, бездарному керівництві все було втрачено і фондова робота, і наукова, і експозиційна. На жаль наші музеї і заповідники за керівництва так званих менеджерів перетворюються на дешеві об’єкти з заробляння грошей, поширення шароварної культури яка межує з безкультур’ям, розпиванням пива та інших спиртних напитків, посиленої їх експлуатації та зношення, без належного виділення коштів на ремонтно-реставраційні роботи державою. До чого це може призвести, не важко здогадатись…..

Такого міністра треба гнати! Після прокурорської перевірки!

Іван Справедливенко, член руху порятунку музеїв Переяслава
http://nbnews.com.ua/blogs/65913/ 
Категорія: Мої статті | Додав: defaultNick5869 (13.11.2012)
Переглядів: 510 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: